Tetiana Starostenko čitala je svoje pjesme, napisane na ukrajinskom, engleskom i ruskom, na Jutru poezije, tradicionalnom pjesničkom okupljanju subotom u podne u gostionici Pod starim krovovima na Gornjem gradu.
Evo pjesama...
The SILENCE
When the words become nothing,
Silence is the only escape.
When questions already have answers
It becomes hard to pretend ignorance.
In the simplicity of life
The most disgusting thing is rightness confirmed.
And the empty room grows even emptier.
Who are we?
A bottle of brandy, drained
When somebody is thirsty?
No, I am the silence
Of yours.
Bitter memories…
I am the absence of a future
I am the past…
Ideas that will never come true….
The neglect of embodiment…
No words pronounced…
You are the silence of mine…
And I am merely a sound of yours…
Shhhhhh
The stars are falling down
The season has gone….
Architected
with the silhouette of Almashka Church,
the Temple of Light –
this air feels ancient,
as old as the earth itself.
The church bells chime at seven,
yet my land moves to a different time.
Still, my country lives a parallel history.
And we did not manage
to save the churches.
The stairs to faith have crumbled.
Empty shells,
abandoned by the Holy Spirit,
tower over my land –
the land
no longer my own.
Wandering the Balkan streets,
I search for myself, seeking a truth
that evades me,
for the true churches are gone.
The buildings now stand as ghosts of lost time,
of something
that no longer exists.
My eyes, mere shadows of the self
I once was.
A synagogue in Novi Sad –
a reminder of my great-grandmother.
She wasn’t religious,
And she said, she wasn’t a Jew.
Yet, in the hidden papers she left behind,
her maiden name whispers: “Raiblat” –
the blood of Paradise.
The synagogue’s facade speaks in psalms
on behalf of God:
“This is my house, a house of prayer,”
it proclaims,
“and it is for all nations.”
I want to enter, to touch the echoes of her history,
a history she never claimed.
The code in my blood carries letters
I cannot read.
They beckon me,
urge me to touch the brown bricks,
where greenery breaks through,
breathing life into the stones.
New life grows as the old stones decay,
calling the unshaped ashes
to return to their source,
to become earth once again.
For we are all the earth.
Novi Sad, May, 2023
Між залюднених коридорів,
Обгорілих сигнальних веж
Моє місто зазнало кордонів,
Мов кохання зазнало меж.
У пітьмі силуети станцій,
Вхід в метро у режимі сну.
А колись серед цих дистанцій
Я не вірила у війну.
Блокпости між знайомих кварталів,
На окремих друзях блок.
І поети зійшли з п’єдесталів,
Наче натовпом вбитий пророк.
Ти один. Між тобою й світом
Нитка штор, шар тонкий вікна.
Хтось сказав, що війна до літа,
Хтось порадив 100 грам вина.
Я це місто люблю до молекул,
До тунелів минулих днів,
До старої на площі аптеки,
Де навпроти скрипаль сидів.
У гріхах, у пляшках, помилках,
На межі реальності й сну,
У покинутих кимось будинках,
Що цей рік не зустріли весну.
Я це місто люблю із тобою,
Й серед так, перехожих людей,
Хоч не можу полишить без бою
Не прийнятних для мене ідей.
Оберіть іншу ціль для тиру
Вчора, завтра й сьогодні теж
Харків – місто життя і миру;
Хай не буде для нього меж!
19.11.22
Стены прошлого. Не целые
В веренице запутанных дней.
Города, города под прицелами
Принуждающих к миру огней.
Дом мой – крепость. Фанерой заложены
Расстекленные рамы квартир;
В серой зоне конфликт растаможен
В восьмилетний барьерный мир.
Теплых окон лишенный город;
Умирала-рождалась звезда.
Упираясь в февральский холод,
На ЕС пошли поезда.
Две монеты Хорону припрятаны,
Горизонт вновь ворчлив и дымит;
Облаченными в форму ребятами
Путь мой к дому в траншеи изрыт.
Где мой компас в том мраке насиженном?
Может, стоит сменить страну?
Молодой и короткостриженый
Нес солдат не свою войну.
16 ноября 2022.
Buenos noches! Buenos dias!
Столько слов и сплошное “si, si”.
Мы, едва повстречавшись, простились
На всемирной культурной оси.
Промелькнуло нью-йоркское небо
Чередой охладевших ночей.
Я гадаю: ты был или не был
На отрезке жизни моей.
Но четки мы, далеки и странны
На границах своих территорий.
На фейсбуке лишь имя «Марьяно»;
Осень с привкусом губ Тенкони.
Ноябрь, 2016.
Comentários